У 1917 р. Микола Михайлович Стасюк постав у колі діячів, які заснували Українську Центральну Раду (УЦР). На Перших Загальних зборах 8 квітня 1917 р. М. Стасюка було обрано до її виконавчого Комітету. Водночас він очолив агітаційну комісію УЦР, працював в організаційній комісії з розроблення проєкту статуту автономії України. На Других Загальних зборах було затверджено запропонований ним проєкт організації губернських, повітових i волосних українських Рад. У Києві він також обіймав впливові посади у виконавчому губернському комітеті, громадських організаціях, очолював Київську губернську раду селянських депутатів.

З створенням 15 червня 1917 р. генерального Секретаріату України, його кандидатуру було затверджено на посаді генерального секретаря (міністра) харчових справ, яку він обіймав в уряді В. Винниченка. За дорученням Малої Ради у серпні 1917 р. його включили в комісію з розроблення плану заходів для негайного подолання продовольчої кризи.

У квітні 1917 р. в Києві відбувся з’їзд представників українського села, на якому з метою здійснення аграрної реформи і реалізації національно–територіальної автономії було створено Українську селянську спілку. Стасюк очолив її Тимчасовий центральний комітет. А після організаційного оформлення увійшов до складу ЦК Селянської спілки.

Зміни в політичному житті України після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. змусили його відійти від політики. Проте Стасюк продовжив займатися громадською роботою. За його участі в Києві було організовано кооперативне видавництво «Книгоспілка», яке публікувало художню, наукову та навчальну літературу.

Українська республіка потребувала досвідчених, талановитих керівників, до яких належав Микола Стасюк. У часи Директорії він працював начальником постачання Армії УНР у м. Кам’янці–Подільському. Після поразки національно–визвольних змагань вимушено емігрував. Проте невдовзі повернувся в Україну. У 1920–х рр. виконував окремі доручення Всеукраїнської Академії Наук. У Харкові він працював у кооперативних виданнях, Всеукраїнській спілці сільськогосподарських кооперацій «Сільський господар». У 1930 р. працював старшим референтом Всеукраїнського кооперативного товариства «Укркооптах». Проживав разом з дружиною Марією Іванівною та донькою Галиною неподалік місця роботи по вулиці 1 Травня (нині проспект Героїв Харкова). У службових справах спілкувався з добре знайомими людьми, як, приміром, заступником голови Вукоопспілки Дмитром Вікторовичем Коліухом — колишнім міністром з продовольчих питань в уряді УНР Всеволода Голубовича. Арешт ДПУ УСРР 20 вересня 1930 р. змусив Стасюка пошкодувати про старі знайомства.

Попри багатий фактичний матеріал з біографії М. Стасюка, слідчий не намагався з’ясувати обставини «злочину», а змушував заарештованого підігравати за штучно створеним сценарієм прийдешнього судового процесу. Вслід за «Спілкою Визволення України», ЦК КП(б)У готував ще один відкритий процес міфічної організації «Український національний центр», нібито очолюваного професором Михайлом Грушевським. Коли ж у партійного керівництва змінилися плани, чекісти звинуватили вже заарештованого М. Стасюка у шкідництві на кооперативній роботі. Якось слідчий пояснив, що, враховуючи фах гірського інженера, його могли «пустити по Промпартії». Знесилений 23 добами безсоння, майже непритомний Стасюк не читаючи підписав обвинувачення, за яким судова трійка при колегії ДПУ УСРР засудила його до розстрілу із заміною позбавленням волі у концтаборі. На лісоповалі в Карелії, у Мідногірській колонії посиленого режиму, на будівництві та комбінаті Біломорсько–Балтійського каналу він відбув десятирічний термін ув’язнення. Загинув Микола Михайлович Стасюк навесні 1943 р. за нез’ясованих обставин на окупованій території півдня України.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Микола Михайлович Стасюк (1885–1943).
2. Перший Генеральний секретаріат Української Центральної Ради. На фото стоять (зліва направо): Павло Христюк, Микола Стасюк, Борис Мартос; сидять: Іван Стешенко, Христофор Барановський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра. м. Київ, 1917 р.
3. Всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації «Сільський господар». Реклама. 1925 р.
4. Довідка ДПУ УСРР про відправку до концтабору М. Стасюка, заарештованого за справою «УНЦ». «Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції». К., 2018. С. 198.
5. Витяг із протоколу судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 3 березня 1931 р. про покарання М. Стасюка. «Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції». К., 2018. С. 200.

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•