11 липня

Він знав і любив Україну. До 110–річчя академіка П.Т. Тронька

Він знав і любив Україну. До 110–річчя академіка П.Т. Тронька

12 липня виповнюється 110 років від дня народження Петра Тимофійовича Тронька (1915–2011)  — історика, талановитого організатора та натхненника масштабних проєктів, академіка, державного і громадського діяча, голови правління Національної спілки краєзнавців України (1990–2011), Героя України (2000), почесного громадянина Харкова (2002) та Харківської області (2011). Все своє довге життя він зберігав любов до рідної землі. Уродженець Харківщини, вчив любити і цінувати Україну, зберегти для нащадків культурні надбання нашого краю.

Петро Тронько народився у с. Заброди Богодухівського повіту Харківської губернії 12 липня 1915 р. в незаможній селянській родині. Після закінчення учительських курсів, вчителював у с. Кленове Богодухівського району. Працював директором дитячого будинку м. Лебедина.

Учасник німецько–радянської війни, у повоєнні роки досяг певних висот у радянській посадовій ієрархії. У 1948 р. закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Продовжуючи займатися наукою, (докторську дисертацію П.Т. Тронько захистив у 1968 р., а в березні 1978 р. був обраний академіком і віцепрезидентом Академії наук УРСР), працював на партійній роботі в столиці України м. Києві. Вважається, що доленосним у його кар’єрі стало призначення у березні 1961 р. в республіканський уряд на посаду заступника голови Ради Міністрів УРСР. До його посадових обов’язків входило опікування справами науки, освіти, культури, спорту та охорони здоров’я. Петро Тимофійович з головою поринув у роботу, яка принесла користь українцям, а йому успіх і широке визнання.

В уряді П.Т. Тронько керував державними проєктами створення столичного Палацу культури «Україна». Встановленням пам’ятників видатним історичним діячам. Заснуванням державних заповідних місць, які входять до переліку національних перлин України — Музею народної архітектури та побуту України в Пирогові, Музею–заповідника запорозького козацтва «Хортиця» у Запоріжжі. Відновленням Золотих воріт, Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів у Києві, пам’яток архітектури України. У 1967 р. П.Т. Тронько був обраний на громадських засадах головою правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, яке очолював упродовж 22 років.

 

Академіку П.Т. Троньку українці зобов’язані відродженням на державному рівні вітчизняного краєзнавства та пам’яткоохоронної роботи. Очолюючи унікальні наукові проєкти, він завжди досягав результату, який перевершував задумане на початку. Цілком справедливо його вважають «батьком» масштабного й незвичайного видання багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», підготовкою якої займався майже 100–тисячний колектив науковців та аматорів, яке вже саме по собі стало пам’яткою історії та книгодрукування. Можна уявити, якби Петро Тимофійович у своєму житті більш нічого не зробив, окрім публікації 26–томної (1967–1974 рр.) «Історії міст і сіл Української РСР», він безсумнівно заслужив би на вшанування сучасників та вдячну пам’ять нащадків. Попри заідеологізованість, без якої у радянській державі право на друк не мала жодна книга, видання повернуло суб’єктність в історії містам та селам України. Важливість цієї роботи у сучасних воєнних умовах проступає як ніколи виразно. Адже нещодавно квітучі населені пункти нині безжально руйнуються російськими окупантами.

Очоливши в 1993 р. відділ регіональних проблем історії України Інституту історії України НАНУ, усвідомлюючи важливість започаткованої в 1960–ті рр. справи, П.Т. Тронько до останніх днів свого життя мріяв про перевидання «Історії міст і сіл» вже на новій джерельній та методологічній базі.

Безпрецедентним за задумом і складністю виконання був успішно реалізований П.Т. Троньком за часів незалежності України проєкт з підготовки та публікації багатотомної науково–документальної серії книг «Реабілітовані історією», створеної відповідно до постанов Президії Верховної Ради України від 6 квітня 1992 р. та Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1992 р. Правову основу дослідження проблеми заклав Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», ухвалений Верховною Радою 17 квітня 1991 р. Повернення доброго імені всіх без винятку безневинних жертв тоталітаризму, відновлення історичної правди Петро Тимофійович уважав основною метою проєкту.

Головною редколегією, очолюваною академіком П.Т. Троньком, спочатку планувалося видати по одному тому серії книг «Реабілітовані історією» в кожній області, Автономній Республіці Крим і містах Києві та Севастополі. Однак масштаби політичних репресій радянської доби виявилися настільки великими, що кількість книг обласних томів значно зросла і проєкт, аналогів якому немає у світі, успішно триває.

Петро Тимофійович не шкодував часу на громадську роботу. Його зусиллями відроджено насильницьки заборонену на межі 1930–х рр. Національну спілку краєзнавців України, головою якої він був у 1990–2011 рр. Працюючи в столиці України, Петро Тронько ніколи не поривав зв’язку із рідною Харківщиною. 13 листопада 2000 р. у м. Києві за його ініціативи було засновано міжнародну організацію «Харківське земляцтво». У 2003–2011 рр. він очолював Наглядову раду Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Академік П.Т. Тронько працював у редакційних колегіях багатьох видань з історії, краєзнавства, охорони пам’яток, культури України. На межі ХХ–ХХІ століть він був радником Президента України з питань історико–культурної спадщини, головою правління Всеукраїнського фонду ім. О. Гончара. Йому належать понад 600 виданих наукових праць, серед яких 17 монографій, які стосуються та культури України.

Помер Петро Тимофійович Тронько 12 вересня 2011 р. у м. Києві. Похований на Байковому кладовищі. У 2012 р. на могилі було відкрито стелу, створену архітектором Ларисою Скорик. У 2016 р. — встановлено погруддя П.Т. Тронька.

Академіка П.Т. Тронька шанують і пам’ятають свідомі українці. В Харкові в 2012 р. ім’я академіка П.Т. Тронька присвоєне Центру краєзнавства ХНУ ім. В.Н. Каразіна. У 2016 р. на його честь перейменовано вулицю, провулок Холодногірського району м. Харкова.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

  1. Петро Тимофійович Тронько (1915–2011)
  2. Петро Тронько у родинному колі. м. Богодухів Харківської обл., 1938 р. НБУ ім. В.І. Вернадського.
  3. Диплом про присудження П.Т. Троньку «за багаторічну подвижницьку діяльність з дослідження, відтворення, охорони та популяризації історико–культурної спадщини України» Вищої відзнаки Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико–архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара. м. Київ, 2000 р. НБУ ім. В.І. Вернадського.
  4. Пам’ятна дошка, встановлена 15 липня 2015 р. на Головному корпусі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. «У 2003–2011 роках головою Наглядової ради університету працював видатний історик, громадський і державний діяч, Герой України, почесний громадянин Харкова і Харківської області, почесний доктор Харківського університету, академік НАН Тронько Петро Тимофійович». Скульптор Олександр Рідний. Вікіпедія.
  5. 21 вересня 2015 р. в Музеї історії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка відбулося відкриття виставки «Я тобою, Україно, живу…», присвяченої 100–річчю від дня народження академіка П.Т. Тронька. Фото з № 3–4 часопису «Краєзнавство», 2015 р.

Шаблоны для сайта