У 1922 р. Валер’ян Підмогильний побрався з старшою за нього на рік Катериною Іванівною Червінською — донькою священника. Непролетарським походженням дружини згодом дорікалося письменнику. Причому після реєстрації шлюбу молодята вирішили залишити свої прізвища. Дружина, відповідно і далі була Червінська. Подружжя переїхало до Києва. Катря працювала актрисою в Театрі юного глядача. Валер’ян Підмогильний — співредактором журналу «Життя й революція», редактором видавництва «Книгоспілка». Написав багато творів, опублікованих в радянських літературних часописах. У 1923 р. в журналі «Нова Україна» у Празі, який видавав відомий «вигнанець», колишній перший голова Директорії УНР, письменник, художник Володимир Винниченко, опубліковані новели Підмогильного з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий» — твори, у яких письменник крізь призму екзистенціалізму змалював трагічні події українських визвольних змагань.

Всього письменнику В. Підмогильному належать 24 оповідання, 2 повісті та 2 романи. Поволі у творчості письменника рефлексії поступалися аналізу сьогодення, свідком якого він був. У 1928 р. у Харкові опубліковано роман «Місто», що став першим в українській літературі урбаністичним твором, який за своїм модерністським стилем разюче відрізнявся від традиційної для тогочасної літератури селянської та соціальної тематики. Підмогильний змалював у центрі оповіді психологічні портрети української молоді — вчорашніх селян, які плинули з далеких сіл і містечок до великих міст, силячись затвердитись там і закріпитись. Головного героя ототожнювали з автором, тому складалося враження, що роман був автобіографічним. Сам Валер’ян Підмогильний у пресі застерігав читачів проти такого розуміння. Це був сучасний твір, написаний українською мовою на пристойному літературному рівні. Вважалося, автор продовжив традицію європейської романістики Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса. За словами відомого літературознавця професора Юрія Шевельова «Місто» було однією з вершин української прози і дороговказом для її дальшого розвитку».

Публікація роману викликала значний інтерес у громадськості. Його обговорювали на читацьких конференціях. Окремі думки автора в історичному контексті звучать доволі провокативно. Порівняння життя з неспинним потягом, рух і напрямок якого по призначених рейках між відомими, сірими станціями, не в силі змінити жодний машиніст, наприклад, відправляє до поширеного 1933 р. красномовного агітаційного плакату «Сталін наш кермовий». Або: «Неавторитетні думки, хоч би й найрозумніші, викликають недовіру, а з визнаних вуст і дурниці збирають хвалу».

З’явилися друковані рецензії: «Ні міста, ні села» критика М. Могилянського, «Село й місто в творчості Підмогильного» М. Мотузки, «Творча метода Валеріяна Підмогильного» А. Музички, які самі по собі також заслуговували уваги. Несподівану оцінку від секретного відділу ДПУ УСРР, працівники якого розслідували «справу СВУ», отримала опублікована в 1928 р. у журналі «Життя й революція» літературна рецензія мовознавця, відомого політичного діяча Андрія Васильовича Ніковського «Про «Місто» В. Підмогильного». Доброзичний за змістом відгук був трактований слідчими як свідомо сфабрикована Ніковським позитивна оцінка з метою зблизитися з Підмогильним і завербувати його в контрреволюційну організацію.

І все ж деякі деталі з документів розсекреченого діловодства каральних органів вказують, що чекісти до певної міри поважали автора «Міста». Заповнюючи анкету заарештованого у 1933 р. Валер’яна Підмогильного, працівник ДПУ двічі з великої літери записав «Письменник». На відміну від його колег з письменницького цеху, яким у відповідній графі дописували зневажливе «особа вільної професії».

Слідство в справі контрреволюційної боротьбистської організації, до якої, крім Підмогильного, були зараховані відомі письменники Євген Плужник, Микола Куліш, Василь Вражливий, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Микола Любченко (Кость Котко), Олександр Ковінько, Григорій Майфет проводилося в Харкові й Києві. На допитах В. Підмогильний, який завжди тримався далеко від політики, відкидав звинувачення і навіть подав слідчому заяву: «1. Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу. 2. Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив. 3. Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв’язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах. 4. Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі». Втім, слідство спроміглося отримати «зізнання». За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27–28 березня 1935 р. В. Підмогильний був засуджений до десяти років позбавлення волі.

Термін покарання письменник відбував у горезвісному Соловецькому таборі особливого призначення. В ув’язненні продовжував працювати, займаючись літературними перекладами. У його листах до рідних також згадуються невелика повість, оповідання. У задумах письменника був роман про початок колективізації в Україні «Осінь 1929». Листування — 25 листів написаних до дружини, матері й сестри, влітку 1937 р. було нагло перервано. Значно пізніше в Україні дізналися, що 3 листопада 1937 р., до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, Валер’яна Підмогильного за постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області було розстріляно в урочищі Сандармох разом із великою групою української інтелігенції.

Знову про Валер’яна Підмогильного заговорили в 1956 р. після судового перегляду справи «боротьбистів». 20 грудня 1956 р. українська Спілка радянських письменників, очолювана Миколою Бажаном, «поновила посмертно в зв’язку з реабілітацією», що мало повернути чесне ім’я В. Підмогильного і його твори на книжкові полички. Правління Спілки ухвалило доручення «секції прози ознайомитися з літературною спадщиною небіжчика і дати свої пропозиції до Президії СРПУ».

Проте перша в Україні після реабілітації 1956 р. публікація видавництвом «Молодь» творів Підмогильного «Місто: роман, оповідання» відбулась лише в 1989 р. Це видання нагадало світу про автора інтелектуального українського роману В. Підмогильного, інтерес до творчості якого не стихає й у ХХІ столітті. Переклади «Міста» опубліковані іноземними мовами в Чехії (2019), Німеччині (2022), Північній Америці (2025).

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Валер’ян Підмогильний (1901–1937).
2. З учнями Ворзельської школи (Валер’ян Підмогильний в центрі зліва). 1921 р. Фейсбук.
3. Члени літературного об’єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко–Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 р. Фото:  upload.wikimedia.org.
4. Обкладинка першого видання роману «Місто» В. Підмогильного («Книгоспілка»,1928), що став першим в українській літературі урбаністичним твором. Вікіпедія.
5. Родина Валер’яна Підмогильного: дружина Катерина Червінська і син Роман. 1935 р. Вікіпедія.
6. Анкета заарештованого Валер’яна Підмогильного, у якій вказана харківська адреса письменника: Будинок «Слово», квартира 19.
7. Обкладинка книги Валер’яна Підмогильного «Місто» у перекладі канадського дослідника його творчості Максима Тарнавського (2025).

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•