А малим Сергій разом із братами набував домашню освіту. Потім навчався в Роменському реальному училищі. Диплом інженера отримав у Інституті цивільних інженерів у 1906 р. в Петербурзі. Там започаткував студентський самодіяльний гурток вивчення української архітектури. С.П. Тимошенко долучився до нелегальної політичної роботи, ставши активним членом міцної на той час Української студентської громади. У 1903 р. увійшов до Революційної української партії, згодом — Української соціал–демократичної робітничої партії. Якось під час студентської демонстрації Сергій Тимошенко відчутно постраждав від рук чорносотенців. Лікарі вибороли йому життя. Наслідком поранення стали проблеми із зором. Попри хворобу він не полишив активну громадську та політичну діяльність в українському русі.

С. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно–Західної залізниці. У 1909 р. здібного фахівця запросило нещодавно створене управління Північно–Донецької залізниці, розташоване в Харкові. Тут він пройшов шлях від начальника відділу цивільних споруд до заступника головного інженера, заступника начальника робіт.

Як архітектор С. Тимошенко виконав безліч різних проєктів, від розміщення залізничних ліній до побудови допоміжних службових приміщень: електростанцій, корпусів цехів тощо. На Вознесенській площі (нині майдан називається Оборонний Вал) Харкова за проєктом в стилі модерн архітекторів С. Тимошенка, П. Ширшова, П. Соколова було споруджено будинок управління Північно–Донецької залізниці.

У Харкові С. Тимошенко відкрив власне бюро–майстерню, яке на замовлення виконувало завдання з цивільного і промислового будівництва. Сергій Прокопович детально вивчав історію української архітектури, уважно досліджував пам’ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував набутий досвід у своїй практичній роботі. Разом з однодумцями — П. Альошиним, О. Варянициним, Д. Дяченком, К. Жуковим, В. Кричевським, Г. Лукомським, Є. Сердюком, П. Фетисовим, М. Філянським, М. Шумицьким, С. Тимошенко розробляв новий архітектурний стиль — український модерн початку ХХ століття. Унікальний стиль поєднував елементи європейського модерну та українського бароко, а також народні мотиви української архітектури. Його відрізняли використання плавних ліній, асиметричних форм, орнаментальних мотивів, що натхненні рослинним світом та українським фольклором, а також прагненням до індивідуалізації та виразності будівель.

У 1911–1918 рр. Сергій Прокопович брав участь у восьми художніх виставках у Харкові, де експонувався і був нагороджений за архітектурні проєкти в українському стилі. Виступив одним із фундаторів «Українського імені Г. Квітки–Основ’яненка літературно–художнього та етнографічного товариства» (1912–1917). На засіданнях Українського художньо–архітектурного відділення Харківського літературно–художнього гуртка, секретарем, скарбником, головою якого він був, брав участь у професійних дискусіях. Також Сергій Прокопович очолював інженерно–будівельну секцію «Союзу інженерів».

Архітектурна спадщина С. Тимошенка в Харкові включає будинок міського училища ім. Т.Г. Шевченка на Павловці–Лозовій, житлові будинки на Іванівській, Катеринославській, Петінській, Семінарській вулицях. Однією з кращих його праць, за свідченням спеціалістів, є будівля навчального корпусу ХНУ ім. В.Н. Каразіна по вулиці Мироносицькій. Споруджена в 1916 р., вона неодноразово перебудовувалася. Але зберегла характерні риси українського модерну: шатрові башти, шестикутну форму частини віконних та дверних отворів. Історична споруда, у якій в 1930–ті рр. функціонував Наркомат праці України, згоріла на початку російського збройного вторгнення 2 березня 2022 р. Кадри трагічної події завдяки публікації провідних видань облетіли світ.

Сергій Тимошенко — учасник національних визвольних змагань 1917–1921 рр. Губернський комісар Харківської губернії в 1917 р., голова Селянського з’їзду Слобідської України. А на початку січня 1919 р. Сергій Прокопович виїхав до Києва. У 1919–1920 рр. працював міністром шляхів в урядах УНР. Він учасник Другого зимового походу. Опинившись 1921 р. на еміграції, С.П. Тимошенко займався викладацькою, науковою, громадською діяльністю, продовживши відстоювати право народу України творити власну державність, розбудовувати вітчизняну науку, освіту, культуру. На початку 1930–х рр. С. Тимошенко обрав польське громадянство і до 1939 р. проживав у Луцьку, де був головним архітектором сільськогосподарського будівництва на Волині. У 1933 р. разом з представниками українських організацій створив Волинський громадський комітет допомоги голодуючим у Радянській Україні, у якому працював спільно з професором Іваном Власовським, сенатором Миколою Масловим.

У радянській Україні інформацію про Сергія Тимошенка замовчували. Але в той самий час його ім’я фігурувало в секретних документах економічного управління ДПУ УСРР. Протягом грудня 1932 р. — лютого 1933 р. чекісти розробляли справу «контрреволюційної організації у сільському господарстві України» на чолі із заступником завідувача сектора врожайності Академії сільськогосподарських наук УСРР Василем Антоновичем Батієнком. До «повстанського ядра організації», за висновком ДПУ, разом з В. Батієнком належало 15 звинувачених: Микола Апанащенко, Микола Артеменко, Варфоломій Борщик, Павло Бровар, Семен Будняк, Євген Васильківський, Андрій Гепенер, Лазар Дімант, Олександр Еспозіто, Віталій Єлисеєв, Михайло Максименко, Микита Румянцев, Семен Рутківський, Яків Співаков. Долі репресованих, переважно провідних фахівців сільськогосподарської галузі, висвітлені в 1–й книзі Харківського тому серії «Реабілітовані історією. Харківська область» (див. https://inforegion.kh.ua/index.php/sektorom-redaktsii-knyhy-reabilitovani-istoriieiu/reabilitovani-istoriieiu). Мережа організації охоплювала нібито всю Україну і мала підтримку української еміграції в Польщі та Румунії. Її «верхівка» у Харкові, керуючись вказівками «ідеологів української самостійності» з–за кордону, ставила за мету підготовку під прапором УНР збройного повстання навесні 1933 р. На конспіративну нараду у червні 1932 р., за даними ДПУ УСРР, до Харкова нелегально завітав Сергій Тимошенко.

Засідання заколотники провели в один з вечорів о 20–й годині у малій залі Української сільськогосподарської академії наук. Закордонний комітет визволення представляв уповноважений С.П. Тимошенко. «На вигляд йому було не більше 45 років, хоча більше насправді. Середнього зросту, а може й трішечки вищий, ширококостий, з крупними інтелігентними рисами обличчя, скоріше злегка худорлявий. Борода й вуси голені, очі темні, волосся темно русе, коротко стрижене. Вбраний був у темний костюм, білу сорочку і чорну краватку», показав один з учасників «наради» Андрій Головко — колишній головний редактор Всеукраїнського інституту заочної сільськогосподарської освіти у Харкові. Він переповів слідчому ДПУ зміст виступу С. Тимошенка на закритому зібранні (Цит. за «Міністр шляхів УНР Сергій Тимошенко і його нелегальна поїздка до Харкова», сайт СЗР України). «Українська національна ідея загалом, а особливо ідея звільнення України з–під влади більшовиків і створення незалежної Української національної дрібнобуржуазної республіки нині дуже популярна в широких громадських, політичних, урядових, кооперативних, промислових і фінансових колах капіталістичного Заходу. Ці кола співчувають визвольним національним прагненням українського народу і в потрібний момент готові надати йому реальну підтримку, а в подальшому — тісно з ним співпрацювати в галузі розвитку промисловості, сільського і народного господарства України, взагалі в справі максимального розвитку її виробничих сил. У розпорядженні «Комітету» є ціла низка доволі конкретних стосовно цього і солідних пропозицій з боку великих банків, акціонерних промислових і торговельних товариств, синдикатів, концесійних груп, культурно–промислових підприємств, авіаційних товариств; також є пропозиції великих сільськогосподарських об’єднань стосовно постачання до України хороших порід сільськогосподарських тварин, селекційного насіння, мінеральних добрив; є низка концесійних пропозицій на розробку природних запасів в Україні, створення великих промислових підприємств із утилізації відходів промисловості і сільського господарства, хімізації сільського господарства і розвитку нових галузей на основі новітніх досягнень світової науки та промисловості».

Про таємні збори влітку 1932 р. у Харкові С.П. Тимошенко ніколи не згадував. У 1946 р. завдяки допомозі молодшого брата Володимира. він виїхав до США. Останні роки життя провів у Пало–Альто в Каліфорнії. Помер С.П. Тимошенко від серцевого нападу 6 липня 1950 р. Не залишилось пояснень і від інших відомих свідків події. У березні 1933 р. А.Г. Головко був розстріляний у Москві «за контрреволюційну шпигунську шкідницьку діяльність в сільському господарстві». 27 квітня 1933 р. за ухвалою судової трійки були покарані розстрілом В.А. Батієнко В.Д. Борщик, Л.Н. Дімант, В.С. Єлисеєв. За гратами опинилися інші потенційні свідки.

Відомий архітектор залишив багату творчу спадщину — понад 400 реалізованих проєктів будівель та архітектурних комплексів. На його честь у Харкові в 2018 р. встановлено пам’ятну дошку та у липні 2024 р. перейменовано вулицю Слобідського району.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Тимошенко Сергій Прокопович, 1939 р. Сайт Служби зовнішньої розвідки України.
2. Будівля управління Північно–Донецької залізниці, побудована в Харкові у 1910–1912 рр. за проєктом архітекторів С. Тимошенка, П. Ширшова, П. Соколова. З 1909 р. здібний фахівець пройшов шлях від начальника відділу цивільних споруд до заступника головного інженера, заступника начальника робіт управління Північно–Донецької залізниці. Фото І.В. Шуйського, 2015 р.
3. Будинок І. Бойка по вул. Мироносицькій у Харкові. Фото С.А. Таранушенка, 1914 р. «Пам’ятки України», 2014, № 12.
4. Сімейне фото Тимошенків з наглядової справи ДПУ–НКВС. Сергій Прокопович на фото праворуч. 1939 р. Сайт Служби зовнішньої розвідки України.
5. Родина Сергія Тимошенка. Фото з книги «Сергій Тимошенко. Повернення» (1921).

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•