Учень ніколи не приховував того, що обожнював свого видатного вчителя. «Гнат Хоткевич, як виконавець на бандурі, був неперевершеним віртуозом. Не знаю, як скоро появиться ще хтось, хто міг би дорівнювати йому в цьому мистецтві. Можна лише напевно сказати, що по сьогоднішній день не було і немає йому рівного. В його руках бандура плакала, сміялась, говорила, шелестіла і дзвеніла бойовим поривом. Коли ж до цього додати ще й повний, соковитий баритон, яким Г. Хоткевич володів досконало, то можна було, лише затаївши дихання, слухати, слухати й ще раз слухати. Гнат Мартинович дуже любив бандуру, — він вклав у цей інструмент — всю свою душу. Дарма, що весь час працював над удосконаленням її, він був проти того, аби бандура заміняла фортеп’яно, чим би, за його словами, стратила свою специфіку, своєрідну красу та оригінальність… Написана й видрукувана його праця «Народні музичні інструменти на Україні» ставить автора в ряд великих знавців специфіки українських народніх інструментів, з широким діяпазоном і обсягом щодо знання музичного мистецтва взагалі, народньої музики й пісні зокрема». Найголовнішою заслугою Г. Хоткевича в кобзарському мистецтві Г. Бажул вважав розробку і запровадження у життя зовсім нового, відмінного способу гри на бандурі, який отримав назву Харківського.

З радістю і задоволенням Г. Бажул спостерігав за успіхами свого вчителя і засмучувався надуманим перепонам, які вчиняла бандуристам радянська влада. «Коли в 30–х роках в Харкові, як тодішній столиці України, назрівала потреба організації репрезентативної капелі бандуристів, то для тієї цілі було влаштовано перегляд всіх тогочасних кобзарських капель та ансамблів, Цей перегляд відбувся в «Селянському Будинкові». На головного критика й знавця кобзарського мистецтва було запрошено Г. Хоткевича. Хоткевич зупинив свою увагу й вибрав найкращу одиницю «Полтавську Капелю» в складі 12 осіб. Після того нарком освіти запропонував Г. Хоткевичу, аби він, склавши відповідну умову з «Укрфілом» (Українська Державна філармонія), зайнявся з цією одиницею практично, зробивши з неї зразкову капелю. [...] Щойно після року часу такої впертої праці Хоткевич знайшов за можливе показати капелю перед музичними критиками та громадянством. Такий показовий концерт відбувся в Харкові в бібліотеці ім. Короленка. Заля, дарма що вступ був лише за особистими запрошеннями, була вщерть переповнена. В залі була вся «сметана» столиці. Бандуристи були одягнуті в звичайні, спеціяльно пошиті «Укфілом» костюми, але доброго ґатунку. Сорочки ж були з українською вишивкою. Перед тим стояло питання про українські національні одяги, але організатори з «Укрфілу» побоялися дати національну форму та одноразово прагнули наситити репертуар капелі соціялістичним змістом. Весь концерт пройшов на дуже високому рівні, шедевром усього концерту був «Байда» (героїчна поема — Авт.). Хоткевич лише на самому початку, в першій точці, був на підвищенні естради та, зробивши перший рух рукою, відійшов і сидів у першому ряді — капеля виконувала всю програму без дириґента. Після концерту для Хоткевича і капелян були словесні подяки, в пресі ж була лише невеличка замітка про цей концерт. Далі почалось експлуатування капелі — треба було давати 18 концертів на місяць, будучи штатною одиницею Укрфілу. Репертуар «просіяли» дуже уважно. Хоткевич після того не мав майже ніякого відношення до своїх виконавців. Характерно, що пізніше, навіть «Інтернаціонал», який Хоткевич розробив для капелі, було заборонено до виконання, мабуть, і в цьому найшли ідеологічну невитриманість. Почавши з 1931 року, я не пригадую, щоб Хоткевич будь–де виступав з концертом. Його боялися запрошувати, щоб бува щось не встругнув на концерті, а він — Хоткевич — мав не абияку вдачу, щоб самому напрошуватись». День у день протягом років Гнат Мартинович долав матеріальну скруту, піддавався адміністративним переслідуванням. І врешті решт 1938 р. його було заарештовано, звинувачено в націоналізмі і страчено. Харківське обласне управління НКВС, синхронно запустило чутки про заслання педагога до Архангельської області. Про справжню сумну долю видатного діяча і щирої людини близькі та знайомі дізналися тільки на початку 1990–х рр.

Жахливі реалії суспільного життя 1930–х рр., коли радянська влада зібрала з’їзд кобзарів, а потім безслідно знищила його учасників, застерігали Григорія Бажула від необачних вчинків. З бандурою на сцену він виходив лише на закритих внутрішньо інститутських переглядах–концертах. Втім, така обережність не врятувала його від репресій. 15 червня 1935 р. спецколегія Харківського обласного суду засудила Г. Бажула на 2 роки позбавлення волі (докладніше ці події висвітлені в 1–й книзі Харківського тому серії «Реабілітовані історією. Харківська область», див. https://inforegion.kh.ua/index.php/sektorom-redaktsii-knyhy-reabilitovani-istoriieiu/reabilitovani-istoriieiu).

Після ув’язнення в Бердянській сільськогосподарській колонії та закінчення Омського сільськогосподарського інституту, отримавши фах спеціаліста з сортовипробування зернових культур, Г. Бажул працював завідувачем Державних сортоучастків Держкомісії наркомату в Тайшеті, в Сибірі та на Північному Кавказі. Напередодні початку Другої світової війни повернувся до Харкова. У спустілому, голодному, холодному місті спробував створити колектив кобзарів, налагодити концертні виступи. У 1943 р. поїхав на Захід і назавжди залишив Харків.

На чужині Григорію Бажулу вдалося сповна реалізувати свої задуми, розкрити організаторський хист. У 1943 р. він доєднався до квартету бандуристів у складі З. Штокала, В. Юркевича, С. Ганушевського, С. Ластовича, С. Малюци, Г. Смирного, разом з яким гастролював у Західній Україні. Хоч Бажул і був вихідцем «з тамтої сторони» Збруча, колеги прийняли його і доручили адміністрування. Під його орудою колектив пішки, зупиняючись на концерти, пройшов східну частину Європи до Німеччини. У 1945 р. у містечку Інгольштадт у американській зоні окупації Бажул доєднався до капели бандуристів імені Тараса Шевченка. Артисти якої вже встигли побувати в неволі і вирватись з нацистських таборів. Керував капелою відомий композитор, диригент, бандурист, Герой України (2008) Григорій Китастий. Колектив, який мав плани на великі гастролі, постійно розширювався переважно співаками. Коли з назви оновленого колективу щезла «капела бандуристів», замінена на «хор», а роль бандуристів скоротилася до музичного супроводу, Бажул розпрощався з музикантами і виїхав до Аугсбургу. У червні 1946 р. заснував музичний колектив «Братство кобзарів імені Остапа Вересая» (О.М. Вересай — кобзар ХІХ ст., яскравий виконавець народних дум з Полтавщини — Авт.). До якого увійшли відомі бандуристи: соліст Данило Кравченко, Леонід Гайдамака (сценічне ім’я Галайда), Н. Рева, колишній артист театру М. Садовського–Саксаганського О. Варченко. Колектив під орудою художнього керівника Г. Бажула успішно гастролював Західною Німеччиною у таборах переміщених осіб Ді–Пі здебільшого перед українською авдиторією. У серпні 1948 р. Г. Бажул залишив Європу, вирушивши морем до Австралії. Пізніше шкодував про втрачені 8 оригінальних партитур Г. Хоткевича, які вислав поштою на адресу капели бандуристів імені Тараса Шевченка, «щоб слава не пропала, щоб була користь для України і згадка про Хоткевича». Вдалось зберегти лише оригінал партитури «Буря на Чорному морі», яку він у 1980 р. власноруч передав керівнику капели Г. Китастому «на користь наступних поколінь».

Помер Григорій Іванович Бажул у Сіднеї 17 жовтня 1989 р. Його ім’я увійшло до англомовних музичних довідників, Української музичної енциклопедії (2006), енциклопедичного довідника «Українці Австралії» (2001).

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Григорій Іванович Бажул (1906–1989).
2. Григорій Бажул (сценічне ім’я Келеберда). 1942 р. Вікіпедія.
3. Гнат Мартинович Хоткевич (1877–1938).
4. «Братство кобзарів імені Остапа Вересая» у сценічному вбранні. Перший праворуч Григорій Бажул. Вікіпедія.
5. Капела бандуристів ім. Г. Хоткевича (Khotkevych Bandurist Capella), організатором і першим керівником якої був Г.І. Бажул. Сідней, Австралія, 1968 р.

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•