З юності Софія зачарувалась українським фольклором. Народні твори і пісні почула від колишнього харківця, збирача народних творів Івана Манжури. Захоплення українознавством стало визначальним і в сімейному житті. З майбутній ученим–статистиком, етнографом, фольклористом Олександром Русовим у Софії відразу склалися теплі, близькі стосунки. «Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, і без довгих промов та роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».

Невдовзі вони одружилися. Статистичні дослідження О. Русова у залюднених районах на Лівобережжі Дніпра вимагали від сім’ї частих переїздів. У середині 1880–х рр. Софія Федорівна оселилася в Харкові слідом за чоловіком, який за дорученням колишнього міського голови, очільника Харківської повітової земської управи професора Єгора Степановича Гордієнка (1812–1897), працював над історію харківського земства.

У нових місцях, Софія Федорівна швидко обзаводилася широким колом знайомих, адже займалась просвітницькою роботою. Освічене товариство університетського міста зустріло її дуже приязно. Софії запам’ятались гласний Харківської міської думи Федір Павловський (1839–1906), професори Дмитро Багалій (1857–1932), Микола Сумцов (1854–1922), перша в Російській імперії докторка історії Олександра Єфименко (1848–1918). Іще «активна чорноземна сила усієї громади»: Андрій Шиманов, адвокат Станіславський, Семен Майстренко. Приязний до українського руху правник, гласний Харківської міської думи, перший голова Харківської громадської бібліотеки Борис Філонов (1835–1910) надавав свій дім для проведення нелегальних зборів зі святкування днів Т. Шевченка. У колі спілкування були ще член правління Харківської громадської бібліотеки, доктор медицини Фотій Піснячевський; поет, перекладач, видавець, військовий лікар, генерал Володимир Александров; давній знайомий по Києву, ректор Харківського університету, економіст професор Григорій Цехановецький (1833–1889).

Інтелігентне оточення окриляло Софію. Друзі запропонували їй літературну роботу, чому вона раділа усією душею. За дорученням професора Д. Багалія підготувала біографію Григорія Квітки–Основ’яненка, надалі опубліковану в 1–му томі творів письменника, виданих у Харкові на початку 1890–х рр. Уклала огляд української літератури першої половини ХІХ ст., опублікований часописом «Киевская Старина».

С. Русову призначили головою видавничого відділу Харківського товариства розповсюдження серед народу грамотності. Товариство, завдяки поміщенню реклами, отримало кошти на видання книг великими накладами в 20–30 тисяч примірників. Так було опубліковано в Харкові її твір «Жанна д’Арк», переклади французького письменника Альфонса Доде. Вагома діяльність С. Русової отримала вдячність громади та пошанування. Так в 1902 р. до 10–ліття співробітництва Товариство вручило їй на спомин надзвичайно гарну вітальну адресу. Залишаючи університетське місто в 1895 р., Русова зізналась: «жалко мені було дуже покидати Харків і всіх тих Українців, що виявили стільки сердечної приязни до нас» (цит. за «Мої спомини», 1939).

Після лютневої революції 1917 р. продовжила трудитися на благо України. С.Ф. Русова працювала в редколегії журналу «Українська школа» (1917–1919). Була директоркою департаменту дошкільного виховання і позашкільної освіти Генерального секретаріату (пізніше міністерства освіти). Головою Всеукраїнської учительської спілки. Професоркою Української педагогічної академії в 1918 р. у Києві. Викладала педагогіку в Кам’янець–Подільському університеті, а з 1924 р. — у Празі. Софія Федорівна — членкиня багатьох громадських товариств, учасниця міжнародних представницьких форумів.

С. Русова опублікувала багато педагогічних творів. Її ідеалом завжди залишалося виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій. Завжди переймалась справами, які відбувались на рідній землі. Особливо боляче вона сприйняла штучний голод 1932–1933 рр., який став причиною загибелі мільйонів людей в Україні.

У травні 1932 р. Русова вимагала від Ліги Націй висловити ставлення до радянської влади, уряд якої є «урядом терору і насильства над народами, що мають нещастя належати до совітів». Восени того ж року, разом із секретаркою Національної ради українських жінок (НРУЖ) у Празі Харитиною Кононенко, Софія Русова звернулася до світової спільноти із закликом допомогти голодуючим. Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах, вони закликали організації жіночого хреста стати на їх захист. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2–3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він утворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків».

Добре розуміючи, що приховує пропагандистське гасло «Україна не виконала плану хлібозаготівлі», вони цитували газети про невиконання колгоспами річних планів, про боротьбу влади з куркулями, про великий недосів зернових, про приховування хліба зголоднілим населенням, попри погрози радянської влади застосувати до крадіїв суворі покарання. Звернення Русової та Кононенко згодом вилилося у спільну статтю, у якій наголошувалося на катастрофічному стані сільського господарства в радянській Україні.

Померла Софія Русова у столиці Чехії, місті Прага, 5 лютого 1940 р. Вшановуючи внесок у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, Міністерство освіти і науки України у 2005 р. запровадило нагрудний знак «Софія Русова», яким нагороджують за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

До 170–річчя видатної діячки Президія Національної академії педагогічних наук України у січні цього року ухвалила рішення «Про оголошення 2026 р. Роком Софії Русової в НАПН України». У Плані заходів академії передбачено проведення всеукраїнського вебінару з осмислення наукової спадщини Софії Русової. Всеукраїнської конференції, присвяченої розвитку дошкільної освіти в умовах війни і повоєнного відновлення із присвятою видатній педагогині. На її честь широку програму запропонувала Державна науково–педагогічна бібліотека України імені В.О. Сухомлинського, в межах якої книжкові виставки, оновлення й поповнення онлайн–проєктів у соціальних мережах тощо.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Софія Федорівна Русова (1856–1940). Вікіпедія.
2. Мироносицька вулиця в Харкові, де на початку 1890-х рр. проживала сім’я Русових. Інтернет–ресурс.
3. Пакунок з нелегальною літературою, залишений у Русових студентом Харківському університету, співзасновником таємного товариства «Братство тарасівців» Іваном Липою (1865–1923), став причиною арешту Софії Русової. Фото затриманої департаментом поліції Русової С.Ф., м. Харків, 1893 р. Вікіпедія.
4. Останній відомий опублікований портрет Софії Русової з книги «Мої спомини», 1939 р.

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•