У 1918 р. у м. Катеринославі відкрилася консерваторія, де й викладала З.М. Малютіна. Іван Паторжинський став одним із перших її студентів. Після наполегливих років навчання, у 1922 р. Іван завершив освіту і працював хормейстером. Організував чоловічий вокальний квартет, влаштовував театралізовані спектаклі, створив оперну студію. Водночас молодому співакові мріялося про велику сцену.

Доля надала прекрасний шанс у 1925 р., коли у Харкові Іван взяв участь у конкурсі, оголошеному Українською державною столичною оперою. За результатами якого І. Паторжинський став солістом стаціонарного оперного колективу. Його колегами на сцені харківської опери були відомі виконавці М.І. Литвиненко–Вольгемут, М.С. Гришко, Ю.С. Кипоренко–Даманський, З.М. Гайдай, В.М. Гудова. З цими чудовими людьми, професіональними співаками, Івана Сергійовича пов’язували довгі роки дружби й творчого співробітництва.

У жовтні 1925 р. на відкритті нового театрального сезону співак відразу ж завоював прихильність глядачів та довіру режисерів. Розпочав з невеликої партії Цигана в опері М. Мусоргського «Сорочинський ярмарок», незабаром І.С. Паторжинський вже виконував партію Мефістофеля в опері «Фавст» французького композитора Шарля Ґуно.

Потім у харківській кар’єрі Івана Паторжинського були успішно виконані чоловічі арії опер «Мадам Батерфляй», «Тарас Бульба», «Русалка», «Аїда». У надзвичайних ситуаціях, які інколи траплялися в театральному житті, Бог боронив артистів. Один такий випадок пригадав Михайло Голинський. Після тріумфального завершення вистави «Аїда», виконавці на вимогу публіки всьоме вийшли на сцену. І були повержені бутафорською колоною, яка зірвалась з кріплення. Несподіваний удар прийшовся у тулуб Голинського, а потім у голову М.І. Литвиненко–Вольгемут. «Це було щастя в нещастю. Якби колона була вдарила прямо в голову мене, Литвиненко, Копйову, Будневича чи Паторжинського, то могла тяжко ушкодити, зробивши інвалідом, нездатного до праці або навіть забити. Але тому, що колона, падаючи, наперед гейби задержалась на моєму рамені і аж опісля вже з легшою силою вдарила в бік голови Марії Іванівни, — артистка була лише приголомшена і дістала нервове потрясіння».

Саме з Марією Литвиненко–Вольгемут у дуеті Карася та Одарки в опері Гулака–Артемовського «Запорожець за Дунаєм», прем’єра якої відбулась у Харкові в лютому 1934 р., запам’ятався українському глядачеві Іван Паторжинський. «Я прагну показати Карася, як людину, що вийшла з самісіньких глибин нашого працелюбного і свободолюбного народу. Підкреслюю в образі свого героя любов до рідної землі, її народу. Адже в Карасі живе… відвага, чесність, прямота, безмежна сміливість хороброго запорізького козака, для котрого характерними є відчуття товариськості, патріотизму». І це вдавалося акторові донести до глядачів, попри ідеологічні заборони та обмеження «у використанні театрами старих опер з чужою пролетаріятові ідеологією»! Критика була до нього прихильною навіть після невдалої прем’єри оперної вистави Бориса Лятошинського «Золотий обруч», створеної 1930 р. за мотивами повісті Івана Франка «Захар Беркут». «Виділити треба Паторжинського, — артист з кожним роком росте і в кожнім новім образі доходить більшої й більшої вправності й цільності».

Понад десять років І.С. Паторжинский працював у Харківському театрі опери і балету ім. М.С. Лисенка. У 1935 р. він виїхав до Києва. Багато гастролював у Польщі, Італії, Фінляндії, Канаді, Німеччині, США, Франції. Після Другої світової війни його обирали головою правління Українського театрального товариства. Професор консерваторії, він виховав плеяду талановитих учнів. Викладаючи, довіряв принципам, що принесли йому успіх. «У своїй роботі оперного співака–артиста й педагога вокалу я завжди спирався на заповіти моїх учителів, твердо пам’ятаючи, що співак–артист спілкується зі сцени із слухачем–глядачем і повинен донести до нього не тільки звучання свого голосу, не тільки ту чи іншу ноту, але осмислене, виразне, співацьке слово, що є наслідком його мислення і правильного вокально–музичного розуміння».

У 1959 р. в залі Київської консерваторії відбувся останній концерт видатного співака. Помер Іван Сергійович Паторжинський 22 лютого 1960 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Іван Сергійович Паторжинський (1896–1960).
2. Фрагмент афіши Української державної столичної опери (Харків) вистави «Фавст» французького композитора Шарля Ґуно, у якій І.С. Паторжинський виконав партію Мефістофеля. 1925 р. Вікіпедія.
3. Кольорове фото «Запорожець за Дунаєм» 1953 р. Фото: Кіноріум. Іван Паторжинський.
4. Дует Карася і Одарки у виконанні І. Паторжинського і М. Литвиненко–Вольгемут з опери «Запорожець за Дунаєм», прем’єра якої на харківській сцені відбулась у лютому 1934 р.
5. Професор Паторжинський серед студентів Київської державної консерваторії (праворуч Дмитро Гнатюк). Б/д. ЦДАМЛМ України, ф.1106, оп.1, од.зб.389, арк.16.

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•