Рішення пов’язати творче життя з малярством Микола Бурачек прийняв під впливом польського художника Яна Станіславського. За час навчання у Краківській академії образотворчих мистецтв брав участь у художніх виставках, знайомився з роботами відомих майстрів, багато подорожуючи Європою. У 1910–1912 рр. працював у Парижі, відвідував майстерні Анрі Матісса, Моріса Лені і Поля Серюз’є у Вільній академії мистецтв Поля Рансона. «Мінливий, бурхливий Париж, цей тодішній центр мистецького життя, що міняв напрямки швидше, ніж вишукана пані міняє рукавички, справив на мене велике враження. Я багато передумав, пережив і багато чого навчився. Допомогла мені та «зарядка», яку я дістав від своїх професорів. Крім того, я знав, чого я хочу, шукав того, що мені було потрібне... Я вибрав своїми, так би мовити, вчителями Веласкеса зі старих майстрів, а з нових — Коро, барбізонців (Арпіньї, Діаца) і Моне, Ренуара, Сіслея — з імпресіоністів», згадував художник. Його захоплення роботами імпресіоністів було ключовим аргументом у висновках знавців мистецтва, які віднесли пейзажну творчість М. Бурачека до цієї художньої течії. Проти чого виступав сам український художник. «Мене часто називають імпресіоністом, але я тільки пленерист, хоч не цураюся деяких набутків імпресіонізму». Він надихався природою, споглядання якої викликало глибокі емоції та особисті переживання. Саме мінливість природи примушувала художника шукати нові фарби та форми відтворення побаченого ним на малюнку.

Повернувшись на батьківщину, Микола Бурачек став одним із авторитетніших українських майстрів живопису. Влітку 1917 р. генеральний секретар народної освіти Центральної Ради І.М. Стешенко доручив митцю скласти комісію для вироблення статуту Української академії мистецтва (УАМ). Поміж двадцяти претендентів на професорські посади викладачів УАМ, авторитетна комісія на чолі з професором мистецтва університету Св. Володимира Григорієм Павлуцьким затвердила вісьмох, серед них Миколу Бурачека. Обрання його керівником пейзажного класу пов’язують з педагогічним досвідом, який він напрацював у Музично–драматичній школі Миколи Лисенка.

Відкриття УАМ справедливо вважають продовженням славетних українських традицій в царині мистецтва. Проте зовсім інше бачення, плани розвитку мистецтва та безпосередньо академії були у нової, радянської влади. Українську академію (УАМ) було реорганізовано в Інститут пластичних мистецтв, в статуті якого не було передбачено кафедри пейзажу, а лише станкового малярства. Через що професорові М. Бурачеку просто відмовили у подальшому співробітництві, вказавши на двері. «Ну а почуття власної гідності не дозволило мені ходити та просити когось», гірко згадував Микола Григорович.

Харківський період діяльності всебічно розкрив творчий талант і організаторські здібності Миколи Бурачека. У 1926 р. він очолив Харківський художній технікум, педагогічний колектив якого складався з добре відомих майстрів своєї справи: Василя Єрмілова, Івана Падалки, Олександра Хвостова, Костянтина Жукова, Стефана Таранушенка, Олександра Симонова, професорів Семена Прохорова, Михайла Шаронова. З колегами він продовжив викладацьку роботу на посаді штатного професора факультету малярства у Харківському художньому інституті.

Ім’я М. Бурачека серед засновників Асоціації революційного мистецтва України. Він член Об’єднання сучасних митців України, Комітету з увічнення пам’яті Михайла Коцюбинського, бюро Комітету охорони пам’ятників культури. Головував у Центральному бюро працівників мистецтв — установи, яка відігравала значну роль у регулюванні мистецького життя. Основною метою інституції було працевлаштування діячів культури, організація вистав і концертів у столиці радянської України.

Так само професійно, як і з пензлем, Микола Григорович працював зі словом. Літературні, наукові тексти виходили з–під пера майстра легкими і зрозумілими. Він багато часу приділив монографіям, присвяченим творчості видатних художників О. Мурашка, М. Самокиша, М. Пимоненка. Опублікував автобіографічні роботи «Моє життя», «Секрети моєї творчості». Водночас митець тонко відчував реальне життя за межами майстерні. У 1929 р., коли сталінський режим готував відкритий судовий процес над так званою «СВУ», Микола Бурачек закінчив картину «Перед грозою». 1933–ій рік Голодомору художник назвав «цим безрадісним холодним життям».

Окремою всеосяжною темою досліджень митця була Шевченкіана. У 1926 р. М. Бурачек став членом комітету зі спорудження пам’ятника Т. Шевченку у Харкові. Від 1931 р. працював консультантом Інституту Т. Шевченка, готував відкриття Галереї малярських творів Кобзаря. М. Бурачек — науковий редактор VІІ і VІІІ томів ювілейного видання творів Т.Г. Шевченка, присвячених образотворчій спадщині. Він описав сотні акварелей і картин, зробив хронологію малярської спадщини Кобзаря, заклав методологію її вивчення. Підготував статті, присвячені цій темі. У 1939 р. опублікував книгу «Великий народний художник» з 75 репродукціями художніх творів Т.Г. Шевченка.

Продовживши співпрацю з українськими театрами Києва, Харкова, Донецька, М. Бурачек оформив низку вистав, зокрема «Сорочинський ярмарок», «Маруся Чурай», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Наталка Полтавка».

У Харкові Миколи Бурачека плідно займався мистецькою роботою. Продовжив писати пейзажі, які приваблювали глядачів. У 1936 р. відбулась його персональна виставка, після якої він отримав звання заслуженого діяча мистецтв, а в 1941 р. відзначений званням заслуженого художника. У 1939 р. М. Бурачек репрезентував українське мистецтво на Всесвітній виставі в Нью–Йорку. Вважається, що художня спадщина майстра становила близько 10 тисяч творів. На жаль, значна її частина загинула в роки Другої Світової війни.

Помер Микола Бурачек в окупованому Харкові 12 серпня 1942 р. Похований на міському кладовищі № 13.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Микола Бурачек. Автопортрет. Картон, олія. 1911 р.
2. Засновники Української академії мистецтв. Перший праворуч сидить Микола Бурачек, далі — Іван Стешенко, Михайло Грушевський, Федір Кричевський, Олександр Мурашко, Абрам Маневич. Стояли — Михайло Бойчук, Василь Кричевський, Георгій Нарбут. м. Київ, 5 грудня 1917 р. Вікіпедія.
3. М. Бурачек. Степовий краєвид. Без дати.
4. М. Бурачек. Березень. 1911 р.
5. М. Бурачек. Вечір біля ставка. Погребище. 1922 р.
6. М. Бурачек. Спека. Хата ополудні. Картон, олія. 1928 р. Харківський художній музей.
7. Титульний лист монографії М. Бурачека «Великий народний художник», присвяченої художнім творам Т.Г. Шевченка. Харків, «Мистецтво», 1939 р.
8. М. Бурачек. Перед грозою. Картон, олія. 1929 р. Полтавський художній музей ім. Миколи Ярошенка.

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•