В Австрії Суровцова активно займалась громадською і журналістською роботою. Побувавши з громадською місією за океаном, регулярно відправляла поштою в емігрантські видання українців США і Канади репортажі про події в центрі Європи. Захопившись ідеями марксизму, Надія Суровцова в 1924 р. вступила до комуністичної партії Австрії. Працювала в радянофільському часописі «Нова громада». І прагнула повернутися на батьківщину, вже у радянську Україну. В очікуванні слушного моменту вона вдосконалювала знання європейських мов, займалась літературними перекладами українською, розвиваючи хист перекладача. Це були твори Чарльза Діккенса «Цвіркун у запічку», «Різдвяна пісня в прозі: або Різдвяна розповідь з привидами» — найвідоміші за межами Великої Британії повчальні історії, на яких виховалося не одне покоління. Роман дитячої письменниці Френсіс Елізи Бернетт «Маленький лорд Фаунтлерой», опублікований видавництвом «Чайка» (1924) у рік смерті письменниці. І не було нічого дивного в тому, що «цінними паперами», що привезла в дорожній кофрі до Харкова 19 квітня 1925 р. Надія Суровцова, виявився рукопис перекладу казок австрійської письменниці Герміні Цур–Мюлен, яка тоді набула популярності.

Почавши з перекладів сімейних казок, які припали їй до душі, Суровцова перейшла до літературних перекладів книжок закордонних авторів для центральних видавництв України. Літературна праця в затишному будиночку по вулиці Максиміліанівській, 19, стала неодмінною частиною харківського періоду життя Надії Віталіївни.

Відповідальна робота в радянських установах, наукові статті на кафедрі професора Дмитра Багалія, журналістика (близько 50 опублікованих репортажів в «Щоденний вістях» в Нью–Йорку) залишали Н. Суровцовій на літературну працю переважно відірвані від сну нічні години. За її підрахунком, за три роки було видано вісім її перекладів творів іноземних авторів. Серед яких твори норвезького письменника, лауреата Нобелівської премії (1920) Кнута Гамсуна. Роману Фрідріха Шпільгагена «Міцною лавою». Вдруге переклад цієї книги був опублікований вже після засудження Н. Суровцової, звинуваченої у «політичному злочині». Державне видавництво України не відмовилось від гідного, якісного перекладеного тексту. Тільки завбачливо сховало ім’я перекладача на титулі книги, вказавши лише «переклад з німецької».

Символічно, що під час арешту Н. Суровцової 29 листопада 1927 р., працівник контррозвідувального відділу ДПУ Євгеньєв вилучив шкіряний портфель з томом казок. Про що не забула Надія Віталіївна. І вже із Луб’янської в’язниці в Москві, куди її запроторило ДПУ, наполягала передати матері в Умань портфель, книгу і вилучені рукописи. Природно, що ДПУ зацікавив весь архів Н. Суровцової: особисті щоденники і листування, чернетки статей і копії документів, автографи революціонерів і державних діячів. Для перевезення документів знадобилися валізи, не один день пішов на розбір їх вмісту. І хоча жодного рядка в обвинувачення не потрапило, поверненню господині не підлягало нічого. А скільки ще рукописів за роки ув’язнення Н. Суровцової безслідно зникло в ГУЛАГу!

Надія на допитах не втрачала притомності духу. 3 грудня 1927 р. заявила: «Моє ім’я залишиться чистим навіть від тіні брудних підозр, які рано чи пізно будуть спростовані об’єктивними даними». Одначе Н. Суровцеву звинуватили у шпигунстві і за ухвалою судової колегії ОДПУ позбавили волі на п’ять років. То було лише перше «засудження». Загалом письменниця відбула у ГУЛАГу майже тридцятирічний термін.

Після реабілітації Надія Віталіївна повернулась в Україну. В 1957 р. оселилася у батьківському будиночку в Умані (нині Меморіальний музей–квартира Надії Суровцової), де під негласним наглядом КДБ намагалася займатися літературною працею. У відновленні в Спілці радянських письменників України їй було відмовлено. Микола Бажан, голова правління і добрий знайомий Надії Віталіївни, висунув аргумент, що письменницька спілка була заснована 1934 р. Тому репресована Н. Суровцева не могла бути її членом, звідти і відновленою. Але ж пообіцяв прийняти її до Спілки, як тільки вона повернеться до літературної роботи і опублікує «такі твори, які дадуть нам змогу з радістю прийняти Вас». За таких обставин рішення Н. Суровцевої передати рукописи спогадів до державного архіву врятувало їх від втрати і дозволило опублікувати близьким їй людям вже після смерті авторки. Залишається дякувати долі, яка подарувала довге життя самій письменниці, яка у поважному віці померла в м. Умані Черкаської області 13 квітня 1985 р. У Харкові, де пройшли яскраві молоді роки її життя, на честь Надії Суровцової в 2024 р. перейменовано одну з вулиць Київського району міста.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Надія Віталіївна Суровцова (1896–1985). 1927 р.
2. У сімейному колі. 1907 р. З фонду Центрального державного архіву–музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).
3. Надія Суровцова і Олександр Палюга–Шуберт позаду у міністерстві закордонних справ УНР. Київ, 1918 р. З книги: Суровцова Н. Спогади. Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 1996. Стор. 74.
4. Ордер ОДПУ на арешт і обшук Н.В. Суровцової. 06 грудня 1927 р. З архівної кримінальної справи. Державний архів Харківської області ф. Р-6452, оп. 4 спр. 1087.
5. Н.В. Суровцова під час заслання. Колима, початок 50–х рр. ХХ ст. ЦДАМЛМ України, ф. 302, оп. 1, од. зб. 140, арк. 15.
6. Лист Н.В. Суровцовій від голови Правління Спілки радянських письменників України Микола Бажана. 1956 р. НБУ ім В.І. Вернадського. http://nbuv.gov.ua/node/2957

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•