Льва змалку цікавило рослинництво. Тому після закінчення четвертої Київської гімназії у 1911 р. він вступив на природниче відділення фізико–математичного факультету Київського університету. Восени 1912 р. Л. Делоне розпочав свою наукову діяльність на кафедрі ботаніки під керівництвом професора, майбутнього академіка ВУАН Сергія Гавриловича Навашина. Працював практикантом в цитологічній лабораторії цієї кафедри. І в 1915 р. вже опублікував першу наукову працю.

Під час Першої світової війни Лев працював у Київському військовому шпиталі санітаром, пізніше помічником рентгенолога. Був метеорологом 111–ї піхотної дивізії. Став секретарем і членом ради солдатських депутатів. Після завершення бойових дій на східному фронті, Лев Делоне повернувся до Києва і в 1918 р. побрався з Вірою Олександрівною Птициною. Своє професійне майбутнє Лев Миколайович пов’язав з роботою в університеті, склавши державні іспити і отримавши диплом І ступеня за спеціальністю «Цитологія та ембріологія рослин». У січні 1919 р. молодого спеціаліста залишили на кафедрі «до приготування до професорського звання». Але склалося так, що поновив наукову діяльність Л. Делоне лише 1922 р., після втручання наставника — професора С.Г. Навашина, завдяки якому його прийняли до Тифліського політехнічного інституту асистентом кафедри ботаніки агрономічного факультету.

У лютому 1925 р. вчений повернувся в Україну і працював науковим співробітником Інституту селекції Цукротресту. У 1928 р. Лев Делоне заснував кафедру генетики, читав лекції і займався дослідницькою роботою у колишньому технікумі в с. Маслівка Канівського повіту Київської губернії, реорганізованому в Маслівський інститут селекції і насінництва ім. К.А. Тімірязєва. Вперше в Україні здійснив штучний мутагенез у рослин за допомогою рентгенівських променів, одержав велику кількість генних та хромосомних мутацій ячменю, виявив серед них спельтоїдні і стерильні форми.

У 1933 р. Л. Делоне відрядили до Харкова працювати завідувачем сектора генетики Українського інституту рослинництва. У жовтні 1934 р. його за сумісництвом обрали завідувачем кафедри селекції і насінництва (згодом генетики і цитології) Харківського сільськогосподарського інституту. Протягом 1936–1938 рр. Л. Делоне також обіймав посаду декана агрономічного факультету.

У вересні 1935 р. Кваліфікаційна комісія біогрупи АН СРСР присудила Л. Делоне науковий ступінь доктора біологічних наук за праці з генетики і цитології. Тоді ж він очолив групу генетики Харківської обласної дослідної станції. Проводив досліди з радіаційної селекції рослин, вивчав світові рослинні ресурси як вихідний матеріал для селекції польових культур в Україні. У результаті вчений вивів багато зернових сортів, які відзначалися урожайністю та стійкістю до хвороб. Успішними були визнані два сорти пшениці «Харківська–4» і «Харківська–4 покращена». Згодом дієва методика Делоне з отримання сортів сільськогосподарських рослин поширилась у всьому світі. Відомий шведський генетик і селекціонер Оке Густафссон у роботі «Mutation and Crop Improvement» називав себе учнем Л. Делоне, а статті українського вченого — хрестоматією, за якою він навчався. У 1938 р. Лев Делоне у співавторстві з Миколою Гришком підготував підручник «Курс генетики», який протягом десятиріч вважався одним з найкращих для вищих навчальних закладів.

Плодовитим і корисним, насиченим науковими відкриттями можна було б назвати період роботи Л. Делоне в Харкові. Якби не підтримана Й. Сталіним політична кампанія в СРСР з переслідування й шельмування генетиків, яка отримала назву за прізвищем її натхненника й виконавця Трохима Лисенка. З середини 1930–х рр. класичну генетику стали публічно іменувати «фашистською наукою». Водночас відомих вчених примушували відмовлятися від власних наукових переконань і визнавати мічурінські догми, псевдо науковість яких була їм очевидна. Незговірливих науковців заарештовували, висуваючи їм обвинувачення у політичних злочинах. Так, 14 грудня 1936 р. американська газета «Нью–Йорк Таймс» повідомила, що призначений на серпень 1937 р. VII Конгрес з генетики в Москві скасований за наказом радянського уряду, а його організатори, професори Микола Вавилов і Ізраїль Агол, заарештовані в Києві. У статті «Відповідь наклепникам з «Сайенс Сервис» і «Нью–Йорк Таймс»» радянська газета «Известия» повідомила, що «пан Агол, який не має нічого спільного з наукою, дійсно заарештований слідчими органами за прямий зв’язок із троцькістськими вбивцями». У серпні 1940 р. був заарештований академік Микола Вавилов.

Боротьба з «буржуазними теоріями» на тлі підсилення політичного терору вплинула на моральну атмосферу в Харківському сільськогосподарському інституті. Науковці–аграрії добре пам’ятали сумнівні підстави арештів на початку 1930–х рр. професора Олександра Янати, агрохіміка, фізіолога рослин Михайла Єгорова. «Перетрушений» ДПУ–НКВС майже весь склад Всеукраїнської сільськогосподарської академії. Заґратованого у часи «Великого терору» завідувача кафедри ґрунтознавства академіка Олексія Соколовського.

Насуванню та затвердженню «лисенківщини» опирався Л. Делоне. Протестуючи, він викривав сутність явища у публічних виступах і статтях «Антидіалектичні моменти в сучасній генетиці» (1931), «Чи дає що–небудь «формальна генетика» для практичного виведення нових сортів» (1936), «Дарвінізм або механоламаркізм» (1939). З аргументами авторитетного вченого погоджувались, але політична за змістом боротьба між представниками «пролетарської науки» — «мічурінцями» та зарахованими до «вейсманістів–морганістів» їх опонентами тривала.

Відійти на деякий час від дискусій наукову спільноту змусили події Другої світової війни. Незадовго до окупації Харкова на роботах з риття фортифікаційних споруджень Лев Делоне потрапив під обстріл й отримав контузію. Тимчасово виїжджаючи до Середньої Азії, учений узяв з собою і зберіг в евакуації мішок сортової пшениці «Харківська–4», що важило як подвиг в голодні воєнні часи. Проте після завершення війни і повернення самовідданого вченого до Харкова, Л. Делоне публічно звинуватили у перешкоджанні поширенню мічурінської науки. З цією метою підтримані Й. Сталіним опоненти використали трибуну високих наукових зборів.

На сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна (ВАСГНІЛ), яка відбулась у Москві в серпні 1948 р., науку генетику піддали тотальному погрому. Невдовзі, 30 серпня — 2 вересня 1948 р. у Києві було проведено республіканську нараду, учасники якої підтримали результати серпневої сесії ВАСГНІЛ. Від цькування генетики у цілому як науки перейшли до персональних звинувачень. Надзвичайно прикро було для Л. Делоне, що погромом генетиків керував один із його колишніх учнів, академік ВАСГНІЛ М.О. Ольшанський. Зокрема згадавши визнаний підручник з генетики, він заявив: «Перу українських вейсманістів М.М. Гришка і Л.М. Делоне належить книга «Курс генетики». На мою думку, серед вейсманістської літератури немає шкідливішої книги, ніж ця».

Вченого відсторонили від роботи у Сільськогосподарському інституті та Інституті генетики і селекції АН УРСР. Записали у трудову книжку «причину» звільнення — багаторічне пропагування антинаукового вчення морганізму–менделізму. Відтак кафедру генетики він втратив назавжди, але не припинив роботу в дослідному інституті, рік пропрацювавши безоплатно. Після смерті Й. Сталіна в 1956 р. професор Делоне був призначений завідувачем відділу агроекології і рослинних ресурсів.

У другій половині 1960–х рр., коли відбувалася реабілітація генетики, Л.М. Делоне брав активну участь у її відродженні. У 1967 р. його включили до складу Оргкомітету Всесоюзного товариства генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавилова. Професор був одним із засновників–організаторів Українського товариства генетиків і селекціонерів, обирався до його президії. Був включений до першого складу редколегії заснованого у 1967 р. журналу «Цитология и генетика».

Помер Л.М. Делоне першого листопада 1969 р. у м. Москві, куди незадовго переїхав на прохання дочки.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Лев Миколайович Делоне (1891–1969).
2. Микола Борисович Делоне із синами Левом, Борисом та Олександром. Фото з сайту УІНП. В родині було троє синів і донька. Борис став відомим математиком, членом–кореспондентом АН СРСР. Олександр воював у Добровольчій армії генерала Денікіна, загинув у 1919–1921 рр. Їх сестра Наталія працювала старшою науковою редакторкою видавництва «Радянська енциклопедія».
3. Лев Делоне. 1918 р.
4. Л.М. Делоне серед викладачів та адмінперсоналу Маслівського інституту селекції. На фото Делоне сидить другий ліворуч. 1929 р. Музей історії Маслівського аграрного закладу «Батьківська хата».

5, 6. На дослідній ділянці з донькою, авторкою спогадів «Піонер радіоселекції професор Лев Миколайович Делоне». http://delone.botaniklife.ru/books/uvremenivplenu/glava04.htm

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•