Цьому сприяли події 1905 року, коли вищий навчальний заклад перетворився на осередок революційного руху і отримав на деякий час автономію управління. В ізольованому царською владою університеті, під час перемовин і прямого протистояння, Ага-Беков виявив лідерські якості, мужньо поводився на барикадах. У найзапеклішу годину 12 грудня доєднався на чолі студентської бойової дружини до робітників оточеного озброєними військами заводу Гельферіх-Саде. А після вгамування бунтівного студентства, головував на велелюдних зборах в університеті, висував ініціативи і був відряджений на студентський з’їзд.

Харківське жандармське управління долучило прізвище В.О. Ага-Бекова до списків неблагонадійних громадян, тримало під негласним наглядом і перешкоджало в завершенні навчання. З посиленням в країні реакції, жандарми вдалися до прямих переслідувань. Науковець, громадсько-політичний діяч Дмитро Соловей у 1914 р. впізнав «відомого соціаліста-революціонера Ага-Бекова» серед в’язнів секретного корпусу губернської тюрми.

Його судили, примусово висилали, але щоразу він повертався до Харкова з твердими намірами змінити громадський устрій.

За результатами виборів до Харківської міської думи 9 липня 1917 р. найбільше – 54 місця – отримали есери (ПСР). У думській фракції В.О. Ага-Беков обирає центристську позицію, підтримуючи Українську Центральну Раду, яка проголосила Українську Народну Республіку.

Щоденно Ага-Беков вирішував різноманітні господарчі і політичні питання, від налагодження постачання дров і харчових продуктів на потреби міста до розслідування самочинних розстрілів більшовиків. Це було вкрай непросто, бо в 1918 р. влада у столиці Слобожанщини фактично належала військовим (більшовицьким, німецьким, українським), які за можливості ігнорували рішення думи і підпорядковувались наказам командування.

Відомо, що 19 грудня 1918 р. В.О. Ага-Беков був обраний міським головою Харкова. Зміна режиму 3 січня 1919 р. внаслідок більшовицького повстання призвела до розпуску міської думи. Вкрай обмежений термін роботи завадив голові у здійсненні задумів.

Остаточно монополізувавши владу, більшовики виголосили, що есери втратили довіру з боку трудящих. Дискредитації слугували відкриті судові процеси, вимушені публічні каяття, статті в пресі «про знешкодження зрадницьких елементів ворожого табору». За десять наступних років Ага-Беков тричі був заарештований.

З початком проведення масових репресивних операцій у серпні 1937 р., НКВС УРСР відпрацьовувало вигадану схему, за якою з метою повалення радянської влади організаційно об’єднались колишні праві і ліві члени ЦК ПСР В.О. Ага-Беков, В.О. Карелін, О.С. Залужний, Г.Л. Лісновський. На день арешту 14 жовтня 1937 р. Володимир з родиною проживав на Холодній горі у Харкові. Діти, Ніна та Володя, були названі на честь своїх батьків. Працював заступником начальника організаційно-планового відділу у Харківському відділенні Українського державного підприємства постачання промисловості і будівництву «Укрпостач».

Слідство добилося визнання заарештованим, «що [хоч] після Жовтневої революції партія есерів зійшла з історичної сцени, я продовжував залишатися правим есером і в боротьбі з більшовиками не визнавав ніяких компромісів». Цього вистачило для винесення закритим судом смертного вироку.

В.О. Ага-Беков розстріляний у м. Києві 22 серпня 1938 р. і таємно похований на спецділянці НКВС УРСР (нині Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили») – найбільшому в Україні встановленому місці поховань жертв політичних репресій. Реабілітований 9 червня 1993 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». Нині встановлено імена понад 18 500 осіб, страчених у київських в’язницях похованих у Биківні. За фаховими оцінками, у Биківнянському лісі може покоїтись від 50 до 100 тисяч репресованих комуністичною владою. Вікіпедія
2. Обкладинка архівної кримінальної справи В.О. Ага-Бекова. Фонд архівних кримінальних справ ГДА СБУ, м. Харків. 1937 рік
3. Третя чоловіча гімназія (нині вулиця Гоголя, 7), у якій здобував освіту Володимир Ага-Беков. Фото Б.О. Ясевича. «Старый Харьков»
4. Центральний корпус Харківського університету. Початок ХХ ст.
5. Будівля судових установ, розташована на Скобелевській площі (нині майдан Героїв Небесної сотні). Початок ХХ ст.
6. Харківський губернський тюремний замок. Початок ХХ ст.
7. Миколаївська площа у Харкові. По центру будівля міської думи. Фрагмент листівки видання А. Дредера. «Старый Харьков»
8. У 1918 р. німецькі солдати харчували нужденних на Соборній площі, навпроти Успенського собору. м. Харків. Парамонов А.Ф. «Харьковский городской Успенский собор»
9. Маніфестація під політичними гаслами в районі Основи у м. Харків. 19 квітня 1917 р. «Старый Харьков»

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•