Зарахований М. Туган–Барановський до Харківського університету 16 серпня 1883 р. (а не в 1884–ому, як помилково вказує, поширюючи хибну інформацію, більшість біографів). Навчався на відділенні Природних наук Фізико–математичного факультету з майбутніми вченими і громадськими діячами. Видатні випускники університету: кандидат природничих наук, професор біології Дмитро Олексійович Алчевський (син банкіра, знаного мецената та видатної просвітниці, засновниці Харківської недільної жіночої школи), вчений–правознавець, професор університету Микола Андрійович Гредескул. Ім’я ще одного співкурсника — Костянтина Федоровича Бурлюка стало відомим на початку ХХ ст. через популярність племінника, художника–футуриста Давида Бурлюка.

Економічні теорії викладали у Харківському університеті авторитетні вчені, відомі професори — Григорій Матвійович Цехановецький, один з основоположників української наукової школи фінансів Михайло Мартинович Алексєєнко, дослідник історії економічних вчень Іван Петрович Сокальський. Вочевидь, наука поглинула Михайла з головою. «У ранній молодості та на університетській лавці я почував себе українським патріотом, однак пізніше я дещо охолонув до українства», згадував гімназичні та студентські роки М. Туган–Барановський.

Після двох років навчання він залишив Харківський університет, але продовжив освіту в Петербурзі. Принаймні, документальні джерела свідчать, що в списку студентів 1885–1886 академічного року Михайла вже не було. Цілком можливо, плутанина з періодом навчання в Харківському університеті виникла саме через наявність у списках студентів його молодшого брата. Микола Туган-Барановський закінчив Феодосійську чоловічу гімназію і в 1884 р. вступив на юридичний факультет. Навчався до 14 грудня 1887 р., поки не був виключений за участь у революційному страйку разом із сьома студентами університету і шістьма студентами Харківського технологічного інституту.

Не залишився осторонь політичних подій і Михайло Іванович. У Петербурзі, під час студентської демонстрації на згадку про літературного критика демократичного спрямування Миколу Добролюбова він був затриманий жандармами й висланий з Петербурга. Пізніше визнав, що арешт 1896 р. за тісні зв’язки з революційно налаштованою молоддю врятував його від суворішого покарання. Проте тавро «політично неблагонадійного» надовго закріпилося за Михайлом Туган–Барановським і завадило повноцінній викладацькій роботі, яку він обрав.

У 1888 р. Михайло екстерном закінчив фізико–математичний, у 1889 р. юридичний факультети зі ступенем кандидата природничих і юридичних наук відповідно. У 1894 р. в Московському університеті захистив дисертацію «Промислові кризи в сучасній Англії», у 1898 р. докторську працю «Російська фабрика у минулому і зараз (Історія розвитку російської фабрики у XIX столітті)». У січні 1895 р. М. І. Туган–Барановський був зарахований на посаду приват–доцента Петербурзького університету.

У 1901 р. за соціалістичні погляди його було відсторонено від викладацької діяльності та вислано до Полтавської губернії. Михайло Іванович продовжив підготовку наукових праць, активно займався громадською діяльністю. У 1905 р. звернувся до Полтавського земського зібрання з пропозицією про встановлення першого у Полтаві пам’ятника Тарасу Шевченку, збір коштів на який вже розпочав. Задум М. Туган–Барановського реалізував у 1926 р. скульптор І.П. Кавалерідзе.

Соціально–економічні теорії та доктрини М. Туган–Барановського завдяки публікаціям набули популярності й отримали високу фахову оцінку за кордоном. Йому дозволили тимчасово повернутися до викладацької діяльності. Михайло Іванович користувався повагою колег, які в 1913 р. обрали його завідувачем кафедри політекономії, проте міністр освіти наклав вето на це призначення. В 1917 р. все ж запропонували очолити кафедру, але він відмовився від пропозиції, обравши роботу в Україні.

У Києві він став деканом юридичного факультету Державного Українського університету, взяв активну участь в українському кооперативному русі. У 1918 р. за його активної участі були створені та розроблялись програми наукових досліджень Української академії наук та її соціально–економічного відділу. За спеціальністю «теоретична економія» вчений увійшов до першого складу із 12 академіків УАН.

Визначного ученого–економіста Центральна Рада запросила на посаду Генерального секретаря фінансів (міністра фінансів), на якій він працював у серпні–листопаді 1917 р. У той переломний період національно–визвольних змагань і утвердження державності, відстоював необхідність створення власної української валюти. Ці ідеї обґрунтував у статті «Невідкладна справа».

За ініціативою М. Туган–Барановського у грудні 1918 р. створений спеціальний Інститут економічної кон’юнктури, який він і очолив. У 1919 р. був відкритий Демографічний інститут, яким керував М.В. Птуха, закладений Кооперативний інститут. До того ж М. Туган–Барановський очолив Українське наукове товариство економістів, Центральний Кооперативний Український комітет. Він редагував часописи «Українська кооперація», «Кооперативні зорі», де опублікував цілу низку своїх статей. Останніми книгами, написаними вченим і виданими українською мовою у 1919 р., були «Кооперація, її природа та мета» та «Політична економія: курс популярний». Інформаційно–бібліографічний відділ Державної науково–технічної бібліотеки України видав у 2017 р. біобібліографічний список, до якого увійшли 323 друковані роботи, присвячені творчості академіка М. Туган–Барановського.

У січні 1919 р. у складі урядової делегації України М. Туган–Барановський виїхав на перемовини до Парижу. У потязі через сильний напад астми 21 січня 1919 р. учений раптово помер і був похований в Одесі.

М. І. Туган–Барановський — науковець світового виміру, який залишив яскравий слід в історії економічної науки. Його вважають одним із найкращих знавців кон’юнктурних економічних циклів, автором численних праць з теорії вартості, розподілу суспільного доходу, історії господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності. Нині науковий доробок вченого не втратив актуальності. До 150–річчя науковця 2015 року в ХНУ ім. В.Н. Каразіна відбулась міжнародна науково–практична конференція «М.І. Туган–Барановський: творча спадщина та сучасна економічна наука».

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. М. І. Туган–Барановський (1865–1919).
2. Будівля Другої класичної чоловічої гімназії, розташована на площі навпроти Благовіщенського православного собору, зруйнована в 1943 р. Листівка, м. Харків, 1913 р.
3. Запис про М. І. Туган–Барановського у списку дійсних студентів відділення Природних наук Фізико–математичного факультету Харківського університету за 1884–1885 рр.
4. Центральний корпус Харківського університету. Листівка, початок ХХ ст.
5. Обкладинка книги: Туган–Барановський М. Політична економія. К.: Дніпросоюз, 1919. 196 с. Примірник праці із бібліотеки Київського університету Св. Володимира, який нині зберігається у Відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського. Письменник, перекладач книги Олекса Варавва пишався співпрацею з відомим вченим: «найперша моя перекладна робота в Дніпросоюзі (видавництво Дніпровського союзу споживчих товариств – Авт.) була праця професора Туган–Барановського «Політична економія».

Дослідниця наукового доробку вченого, професорка Лариса Горкіна пояснювала: «Праця одного з видатних економістів кінця ХІХ — початку ХХ ст. являє собою компактний доступний за викладом, глибокий та актуальний і сьогодні посібник з політичної економії. Автор визначає предмет політичної економії і методи її дослідження, аналізує ступені розвитку суспільного господарства, викладає своє розуміння суспільного виробництва, обміну, розподілу та споживання господарських благ. Вчений дає власні визначення таких категорій, як праця, капітал, цінність, заробітна плата, гроші, кредит тощо, розглядає проблему ринків і криз надвиробництва, аналізує нові явища в розвитку капіталізму на зламі ХІХ–ХХ ст. — концентрацію виробництва, створення монополій, роль банків і грошового капіталу тощо».

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•