Український соловей Євгенія Мірошниченко

12 червня виповнилося 95 років від дня народження Євгенії Мірошниченко (1931–2009), видатної української співачки, громадської діячки, лауреатки Шевченківської премії (1972), Героя України (2006), почесної громадянки Харкова (2001). Виконання солісткою оперних партій колеги та слухачі вважали зразковим. Досягши висот у мистецтві, Євгенія Семенівна передавала виконавський досвід й технічну майстерність наступним поколінням українських оперних співаків.

Євгенія Мірошниченко народилася 12 червня 1931 р. у селі на Харківщині, яке на той час називалося Перше Радянське, а нині Графське Вовчанської міської громади Чугуївського району Харківської області. Мати, Сусанна Григорівна, виховувала дочок й любила співати, мала гарний голос, який успадкувала Женя. Батько, Семен Олексійович, був механізатором і навчав молодих працівників машинно–тракторної станції.

Нелегка, але щаслива у підсумку доля випала родині Мірошниченків після Другої світової війни. В 1943 р. на фронті загинув батько. Мати завідувала сільською крамницею, самотужки виховувала трьох дочок — Люсю, Женю і Зою. А після несправедливо розпочатого за доносом в голодному 1948 р. кримінального переслідування за розтрату, яке не підтвердилося й закінчилося звільненням С. Мірошниченко з–під варти, обов’язки старшої в сім’ї поклала на себе Євгенія. На той час учениця спеціалізованого жіночого ремісничого училища № 5, розташованого у Харкові по вулиці Мельникова, 5. Вона ж й узялась піклуватися долею молодшої сестри. Євгенія Семенівна все життя оберігала Зою, перебуваючи з нею поряд. Зоя Семенівна (за чоловіком Хужко, адміністраторка Національної опери України) згадувала, як сестра Женя сприяла її влаштуванню до театрального мімансу в Києві. Потім до студії при Театрі оперети. У 1960 р. до новоствореного українського художньо–спортивного ансамблю «Балету на льоду» під керівництвом Вахтанга Вронського.