Закохана в місто Харків письменниця Марія Романівська
28 липня виповнилося 125 років від дня народження української літераторки, сценаристки, дитячої письменниці Марії Михайлівни Романівської (1901–1983).
Вона народилася у сім’ї священника в 1901 р. в с. Єрки Миргородського повіту на Полтавщині. Коли дівчинці було чотири роки, батьки переїхали до м. Зіньків, де серед тиші зелених ланів, далеко від гомону великого міста Марія провела дитячі та шкільні роки. Марійка любила читати, захопилася поезією. У газеті «Полтавський вісник» був опублікований перший вірш одинадцятирічної Марії Романівської.
«З дитинства закохалася в музику пісень і музику слова. Маленькою складала вірші про кота Сірку і т. д. і наспівувала їх. Кохання до музики пройшло через все життя, було радістю і мукою, бо спочатку вчитись музиці було ні на чому, а потім ні в кого. Революція сонячним акордом вдарила в юну душу, але потім на час застигла. Кров лякала незагартовану душу — тому була доба химерних казок і закохання в чисте мистецтво», так письменниця згадувала місця і події, що стали джерелами її творчості.
Закінчивши у 1918 р. Зіньківську жіночу гімназію, у якій вчителювала мати, Марія поїхала до м. Полтави, де вступила одразу до Історико–філологічного факультету і музичної школи. Новостворений у жовтні 1918 р. за ініціативою товариства «Просвіта» Історико–філологічний факультет, мав покласти початок класичного університету Полтави. Викладали тут провідні професори Харківського університету: Дмитро Багалій, Микола Сумцов, Євгеній Черноусов, Іван Рибаков, Стефан Таранушенко, Володимир Щепотьєв. Нетривалий час — всього 2,5 роки до злиття з педагогічним інститутом, навчальний заклад залишався провідним вишом міста. Втім, у підсумку Марія Романівська обрала музику й Харків. «І в 1921 році — Харків, закохання в місто, потім закохання в сучасність, як прелюдія до могутньої симфонії майбутнього. Вірші од звуків природи і кохання почали переходити до інших мотивів». Молодою літераторкою оволоділо «бажання все побачити, все взнати і взяти з великого міста електричних вогнів, щоб понести їх в заснулі степи — потім колись». Дівчина вирішила продовжити навчання в Харківській консерваторії. А поки тривали національно-визвольні змагання залишилася вдома, працювала піаністкою театрального колективу в місцевому Народному домі, вчителькою на початкових музичних курсах, музичним керівником агітбригади червоноармійського полку.
