Винні без вини. Онлайн виставка До Дня пам’яті жертв політичних репресій
До 135-річчя від дня народження засновника вітчизняної школи тифлосурдопедагогіки, видатного психоневролога, лауреата Державної премії СРСР, професора Харківського медінституту Івана Панасовича Соколянського (1889-1960).
Новатора, педагога-експериментатора, засновника методу навчання дітей з втратою зору і слуху, його називали «батьком всіх глухонімих», а успішні експерименти вважали дивовижними. За його ініціативою були створені лікувально-педагогічні кабінети, які об’єднали науково-педагогічну роботу в галузі дефектології. Ще в грудні 1910 р. Іван Соколянський вперше поставив питання про навчання українських глухонімих дітей рідною мовою. А в 1925 р. організував у Харкові спеціальну школу-клініку – перший у світі науково-педагогічний заклад для дослідження, виховання і навчання сліпоглухонімих дітей.
Народився Іван Соколянський 6 квітня 1889 р. в козацькій родині у станиці Донській Баталпашинського відділення Кубанської області. Вищу освіту здобув у 1908–1913 рр. у Санкт-Петербурзькому психоневрологічному інституті, викладачами якого були відомі вчені І. Павлов, В. Бехтерєв, М. Введенський, П. Лесгафт. Практичну роботу розпочав на Запоріжжі, згодом працював у м. Умані, м. Євпаторії.
З установленням радянської влади Соколянський зайнявся розбудовою нової системи освіти: у 1920–1921 рр. очолював Київське управління вищих навчальних закладів. З 1921 р. працював в апараті наркомату освіти України, викладав сурдопедагогіку та психологію в Київському інституті народної освіти.
Особливими науковими здобутками характеризується харківський період життя Івана Панасовича (1923–1939). З 1923 р. він працював у Харківському інституті народної освіти на кафедрі дефектології, був деканом факультету соціального виховання.
До набутків Івана Соколянського відносять участь у створенні на базі науково-дослідної кафедри педагогіки Харківського інституту народної освіти та Харківської дослідної станції Управління соціального виховання НКО УСРР єдиного центру наукових досліджень з педагогічних наук – Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІПу). Професор був першим директором закладу, а в 1929 р. очолив Харківський науково-дослідний інститут дефектології. Проте доля І. Соколянського, як і доля інституту, на початку 1930-х рр. не стала щасливою.
Колективу інституту ставилося завдання радянізації і політизації школи з метою класового виховання дітей. До розробки педагогічної методики співробітникам доводилося підходити виключно з класових, матеріалістичних позицій. Традиційні погляди на роль сім’ї, ляльок і казки у вихованні дитини, які сповідував Соколянський, йшли у розріз з офіційною позицією, якої дотримувалося нове покоління радянських педагогів. Так, за підготовку публікації україномовної редакції казок данського письменника Г.Х. Андерсена, опублікованих приватним видавництвом «Космос», йому щоразу доводилося виправдовуватись на зборах, відстоюючи право на життя цього здобутку світової культури.
«Напади на Соколянського стали системними. В УНДІПі влаштовували дискусійні засідання, темою яких були завдання соціального виховання», вважає дослідниця харківського періоду життя І.П. Соколянського професор О.Л. Рябченко. «Наприклад, на одній із секцій інституту серйозно обговорювали питання, як бути з ляльками. Педагоги-теоретики, взявши за основу принцип соціальної зумовленості поведінки дітей, почали переглядати методичні засади традиційної педагогіки й критикувати її представників за «аполітичність» і «асоціальність». Погляди І.П. Соколянського явно не вписувались в «підготовку активного учасника процесу соціального будівництва, борця за диктатуру пролетаріату, за комунізм».
На зборах різних рівнів все гучніше заговорили про помилки «так званої Харківської школи педагогіки». У жовтні 1933 р. оргбюро ЦК КП(б)У ухвалило погромну за змістом постанову «Про роботу Українського науково-дослідного інституту педагогіки та Всеукраїнського товариства «Педагог-марксист». Їй передувала перевірка комісії наркомату освіти, за висновками якої в інституті було виявлено силу-силенну «класово-ворожих буржуазно-націоналістичних контрреволюційних елементів» – «петлюрівських недобитків та пройдисвітів». За партійними висновками прослідували організаційні. З установи «вичистили» неблагонадійних. Вчорашніх колег і опонентів Івана Соколянського – О.С. Залужного, С.С. Ярославенка-Прядуна, К.Ю. Кремер та багатьох інших запроторили до в’язниці, утворивши з педагогів міфічні «антирадянські терористичні організації». За належність до такого угруповання Соколянський в грудні 1933 р. був заарештований і засуджений на 3 роки позбавлення волі умовно. Вважається, що звільненню з-під варти професору допомогло втручання когось із впливових друзів. А дружні стосунки він мав з Максимом Горьким, Олександром Довженком, Павлом Тичиною, Антоном Макаренком.
Звільнившись з-під варти, професор працював завідувачем школи-клініки сліпоглухонімих дітей при Українському інституті експериментальної медицини (УІЕМ). Репутація «викритого ворога народу» не сприяла розвитку кар’єри, проте високий авторитет вченого, багатообіцяючі наукові розробки вимушували керівництво з цим миритися. Але у побуті оточуючі не соромилися показово проігнорувати професора або навпаки, виявляли «ознаки поваги» кинутим в його бік камінням чи ганебним написом на вхідних дверях оселі (Іван Панасович проживав з дружиною, колишньою аспіранткою Дітою Тумалевич, в окремому приміщенні школи для сліпих дітей по вулиці Сумській (тоді Карла Лібкнехта), 55).
У житті професора настав надзвичайно важливий період. Він працював над створенням читальної машини для сліпих і сліпоглухих. За допомогою пристрою, заснованого на застосуванні фотоелемента і перекладу електричних коливань в тактильні сигнали, незрячі мали отримати можливість розпізнавати звичайний шрифт. Дослідний прилад дозволив незрячим опанувати навички приблизно за перші 900 годин занять.
Досягнувши позитивного результату, Іван Соколянський поводився як людина свого часу. Він не соромився називати затримку в оформленні авторського свідоцтва винаходу не інакше як умисним шкідництвом «ворогів народу» з УІЕМ, про що скаржився до вищих інстанцій.
При сталінському режимі наукові успіхи не вважалися запорукою благополуччя, що ще раз довело НКВС на прикладі І.П. Соколянського. 13 жовтня 1937 р. він знову був заарештований «за участь у контрреволюційній шкідницькій організації» і ухвалою особливої трійки при УНКВС по Харківській області від 20 листопада 1937 р. позбавлений волі на 10 років.
На щастя, Івану Панасовичу не довелося відбути увесь термін покарання. Після звільнення із в’язниці у травні 1939 р. він назавжди полишив Україну. Поїхавши до росії за новим життям, Соколянський намагався забути трагічний харківський період. Незадовго до смерті, у квітні 1959 р. в автобіографії він вказав «під судом і слідством не був».
Помер І.П. Соколянський у Москві 27 листопада 1960 року.
Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України
Фото і коментарі:
1. І.П. Соколянський. Москва, 1952 р.
2. Перша Всеукраїнська конференція дефектологів у Києві 18–20 листопада 1932 р. Педагогічний музей України
3. Вихованці 1920-ті рр. Педагогічний музей України
4. З дружиною на пролетарські свята 1930-ті рр. Педагогічний музей України
5. Соколянський І.П. під слідством управління державної безпеки УНКВС по Харківській області. 1937 р. ГДА СБУ, фонд архівних кримінальних справ
6. Щирі товариські взаємини пов’язували Івана Панасовича з Олександром Довженком (на фото, 1930-ті рр.). Відомий режисер співчував з приводу репресії: «Я ніколи не вірив, щоб ти міг зробити щось погане для нашого соціалістичного суспільства. Дуже часто тебе згадував, жаліючи твій чудесний талан і проклинаючи твою кляту долю...». Після закриття у 1938 р. наукового закладу писав: «Сто чортів! Шкода, що знищили твій інститут. Ну та не падай духом. Не втрачай горизонту... Всі великі вчені трималися на оптимізмі, на вірі в добро, в краще, на надії...Умій прощати...»
7. Дослідницька лабораторія. Середина ХХ ст. Педагогічний музей України
8. Соколянський І.П. – розробник нової абетки для незрячих. Середина ХХ ст. Педагогічний музей України
9. Професор І. Соколянський з ученицею Ю. Виноградовою Середина ХХ ст. Педагогічний музей України
10. У робочому кабінеті професора Соколянського Середина ХХ ст. Педагогічний музей України
