Життєвий і бойовий шлях Героя України Олега Фадєєнка

9 травня цього року мало виповнитися 30 років від дня народження військовослужбовця, учасника російсько–української війни, Героя України Олега Віталійовича Фадєєнка (1996–2023). У 2014 р. він добровольцем став на захист України. Створив окремий взвод розвідки HATRED. Один з найефективніших у складі 3–ї окремої штурмової бригади.

Молодший лейтенант О. Фадєєнко з позивним «Малиш» брав участь у багатьох військових операціях, за які був нагороджений медаллю за оборону Харкова, орденом «За мужність» ІІІ ступеню, низкою бойових медалей та відзнак від ГУР МО та ЗСУ. На початку липня 2023 р. при виконанні бойового завдання на Бахмутському напрямку Герой загинув від осколкового поранення в серце. Рідні, друзі, земляки, побратими вшановують пам’ять загиблого Героя України Олега Фадєєнка.

Олег Віталійович народився 9 травня 1996 р. у м. Первомайському (нині Златопіль) Харківської області. Батько Олега, службовець пожежної охорони й учасник змагань з прикладних видів спорту, у дитинстві передав це захоплення хлопцеві. Виховання сина сильним і витривалим цілком підтримав дідусь, ветеран прикордонних військ.

У молодших класах школи Олег почав успішно займатися боксом. Виборював перемоги на змаганнях у Харкові, ставав призером чемпіонатів всеукраїнського рівня. Юнак намагався спробувати себе у різних видах спорту. Опанував паверліфтинг, універсальний повноконтактний бій, джиу–джитсу, кросфіт, греплінг та змішані єдиноборства. У багатьох дисциплінах ставав чемпіоном України в різних вагових категоріях, зокрема і на престижному турнірі ADCC. Зрозуміло, захоплення спортом визначило вибір професії. У 2018 р. Олег Фадєєнко закінчив Харківську державну академію фізичної культури за спеціальністю «фізична терапія».

8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять полеглих воїнів-визволителів Другої світової війни та жертв нацистського терору. Це одна з трагічних сторінок в історії людства і України зокрема. Перемога дісталася надзвичайно дорогою ціною, ціною в мільйони загиблих наших співвітчизників, сплюндрованих міст і сіл та поколінь, які виросли без батьків. Наша земля була ареною запеклих боїв, окупації, масових розстрілів. Українці героїчно боролися з ворогом у підпіллі, на фронтах і в тилу, у складі партизанських загонів. За підрахунками істориків, у лавах Червоної армії воювало від 6 до 7 мільйонів вихідців з України — майже чверть усього особового складу армії. Вони брали участь у ключових боях на території України: танкова битва в р-ні Дубно-Луцьк-Броди, оборона Києва, Одеси і Севастополя, бої за Харків і Дніпро, Корсунь-Шевченківська та Карпатсько-Ужгородська операції. Українці визволяли Європу та штурмували Берлін. На думку науковців, у війні наша країна втратила близько 8—10 мільйонів осіб. Український інститут національної пам’яті наводить цифру прямих втрат — понад 9 мільйонів осіб. Серед них — понад 3 мільйони полягли на фронтах, а решта — жертви цивільного населення, яке померло від масових страт, Голокосту, примусового вивезення до Німеччини. Оцінки істориків різняться через недосконалість обліку особового складу, знищення документів у критичній обстановці, відсутність точних архівів та відомостей про тих, хто опинився в полоні. Крім того, радянська влада навмисно приховувала реальну статистику, щоб не підкреслювати та знецінювати внесок українського народу в перемогу.